Иллюстрацией двух направлений развития писательского творчества в эпоху Возрождения служит анализ представлений в произведениях Леонардо Бруни и Николаса Бретона морально-этической категории гнева.

Розглянуто прозову спадщину маловідомого англійського письменника пізньоренесансної доби Ніколаса Бретона. Комплексне дослідження його художнього доробку, в якому найяскравіше вирізняються діалогічні твори, дозволило виявити сутність жанротворчих експериментів письменника. У процесі теоретичного осмислення ряду питань, пов'язаних із діалогічною жанровою моделлю, були виявлені її принципово значимі риси (діалогічне ядро та діалогічну периферію). Наведено характеристику жанрової моделі ренесансного діалогу, виявлено соціокультурні та гносеологічні чинники, які зумовили інтерес Бретона до жанру діалогу. Проаналізовано найпрезентативніші зразки діалогічних творів Бретона з морально-дидактичною домінантою. Розкрито жанрову самобутність Бретонових діалогів розважальної орієнтації з акцентом на новаціях письменника.

Подано творчі біографії та розкрито культурне значення художніх пошуків таких англійських письменників доби правління королеви Єлизавети I Тюдор, як Дж. Гаскойн, Н. Бретон, В. Релі, Г. Робертс, Е. Манді, М. Неш. Творчі новації цих ренесансних авторів розглянуто на тлі соціокультурного контексту англійського Відродження. Зазначено, що дані письменники є надзвичайно різними за своєю творчою манерою, художньо-естетичними смаками й уподобаннями, але між ними є багато спільного, зокрема, сміливий та інтенсивний мистецький пошук, спрямований на трансформацію старих жанрових форм і створення нових жанрових модифікацій, здатних вмістити актуальний для того часу зміст.